Публічно-управлінські та цифрові практики

Титул

admin admin — 2025-12-27

Титул

Зміст

admin admin — 2025-12-27

Зміст

РОЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У ФОРМУВАННІ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Блищик О. (O. Blyshchyk) — 2025-12-27

У статті аналізується роль державної політики у формуванні
кадрового потенціалу органів влади шляхом аналізу механізмів реалізації державної
кадрової політики, яка є одним із напрямів державної політики. Визначено, що
формування кадрового потенціалу органів влади є однією із цілей кадрової політики
у органі державної влади. Важливу роль у цьому процесі відіграє нормативно
правове забезпечення кадрової політики, тобто закони і підзаконні нормативноправові акти, які регулюють процеси проходження державної служби в органі
влади.
Наступним механізмом кадрової політики, що визначає її роль у формуванні
кадрового потенціалу є інституційний механізм, тобто створення відповідних
державних органів, служб чи підрозділів безпосередньо у органі влади, до
функціоналу яких відносяться питання формування кадрової політики, управління
персоналом, тощо.
Враховуючи, що забезпечити нормальне функціонування органу влади та
ефективне виконання цим органом покладених на нього функцій і завдань можливо
лише за наявності кваліфікованого і мотивованого персоналу важливу роль у
формуванні кадрового потенціалу органу влади відіграють такі механізми
реалізації кадрової політики як безперервна професійна освіта, стимулювання і
мотивація персоналу, соціальні гарантії та справедливе оцінювання результатів
діяльності персоналу.
Такий механізм державної кадрової політики як цифровізація управлінських
процесів дозволяє за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій
автоматизувати певні процеси як управлінської діяльності так і відбору персоналу.
Роль державної політики у формуванні кадрового потенціалу органів влади,
в тому, щоб за допомогою механізмів реалізації кадрової політики забезпечити
орган влади висококваліфікованими і мотивованими кадрами для продуктивного та
результативного функціонування органу державної влади.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Куліш Л. Інституційна спроможність національних конкурентних відомств.
Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2019. № 6. С. 101–118. URL:
http://zt.knute.edu.ua/files/2019/06(107)/08.pdf
2. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України.
1996. № 30. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
3. Про Кабінет Міністрів України : Закон України від 27 лютого 2014 р. Відомості
Верховної Ради України. 2014. № 13. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-18
4. Оцінка ситуації в країні та діяльності влади, довіра до соціальних інститутів,
політиків, посадовців та громадських діячів, віра в перемогу (вересень 2024 р.).
Центр Разумкова. URL: https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichnidoslidzhennia/otsinka-sytuatsii-v-kraini-ta-diialnosti-vlady-dovira-do-sotsialnykhinstytutiv-politykiv-posadovtsiv-ta-gromadskykh-diiachiv-vira-v-peremohuveresen-2024r
5. Дашборд щодо кількісного складу державних службовців в Україні станом на
ІІІ квартал 2024 року. Національне агентство України з питань державної
служби. URL: https://nads.gov.ua/test?v=66de8f59549ff
6. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / за ред. Ю. В. Ковбасюка. Київ :
НАДУ, 2011. Т. 6 : Державна служба. URL: https://ipa.karazin.ua/wpcontent/uploads/2021/02/tom6.pdf
7. Публічне управління та адміністрування : словник / О. М. Руденко та ін. Київ :
Кондор, 2018. 324 с.
8. Про державну службу : Закон України від 10 грудня 2015 р. Відомості Верховної
Ради України. 2016. № 4. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19
9. Про затвердження Положення про Національне агентство України з питань
державної служби : Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р.
№ 500. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/500-2014-п
10. Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби : постанова
Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 р. № 246 (в ред. від
18.08.2017 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/246-2016-п
11. Про затвердження Положення про систему професійного навчання державних
службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та
заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих
рад : постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2019 р. № 106. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/106-2019-п
12. Про затвердження стандарту вищої освіти спеціальності 281 «Публічне
управління та адміністрування» другого (магістерського) рівня : наказ
Міністерства освіти і науки України від 04.08.2020 р. № 1001. URL:
https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/vishchaosvita/zatverdzeni%20standarty/2020/08/05/281publichne-upravlinnya-taadministruvannya-magistr.pdf
13. Про державну службу : Закон України від 16 грудня 1993 р. Відомості
Верховної Ради України. 1993. № 52. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3723-12/ed20120612
14. Про затвердження Положення про формування кадрового резерву для
державної служби : постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001
р. № 199. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/199-2001-п
15. Про державну службу : Закон України від 17 листопада 2011 р. Відомості
Верховної Ради України. 2012. № 26. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4050-17

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВʼЯ

Богопольський Г. (H. Bohopolskyi) — 2025-12-27

У статті розглянуто концептуальні засади публічного
управління як інструменту реалізації реформ у сфері охорони здоровʼя, що
забезпечує системність управлінських процесів, стабільність фінансування та
орієнтацію на суспільні потреби. Встановлено, що публічне управління у цій галузі
ґрунтується на поєднанні державного регулювання, організаційної автономії
медичних закладів і принципів підзвітності. Зʼясовано, що право людини на охорону
здоровʼя визначає базову основу державної політики, спрямованої на формування
ефективної, прозорої та соціально орієнтованої системи управління. Наголошено,
що важливим чинником трансформації системи охорони здоровʼя є цифровізація,
яка забезпечує підвищення результативності управлінських рішень. Підкреслено,
що створення Національної служби здоровʼя України стало інституційною
передумовою переходу до фінансової моделі «гроші йдуть за пацієнтом».
Констатовано, що функціонування електронної системи охорони здоровʼя
(eHealth) сприяє прозорості фінансування, уніфікації процесів надання послуг і
розширенню доступу громадян до персоналізованої медичної інформації.
Визначено, що ефективність публічного управління безпосередньо залежить від
реалізації Стратегії розвитку системи охорони здоровʼя до 2030 року, яка
передбачає формування справедливих правил функціонування ринку медичних
послуг. Зауважено, що Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного
обслуговування населення» утвердив нову управлінську парадигму, зорієнтовану на
результативність і підзвітність. Підкреслено, що автономізація закладів охорони
здоровʼя формує умови для фінансової самостійності, гнучкого управління
ресурсами та розвитку конкурентного середовища у сфері медичних послуг.
Встановлено, що розвиток телемедицини створює єдиний інформаційний простір,
який підвищує рівень координації між ланками медичної допомоги та сприяє
ухваленню управлінських рішень на основі актуальних даних. Узагальнено, що публічне управління у сфері охорони здоровʼя в Україні набуло ознак системної
модернізації, що поєднує нормативно-правове забезпечення, фінансову
стабільність, цифрові технології та соціальну орієнтацію державної політики.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Ткачова Н. М. Напрями реформування державної політики в сфері охорони
здоров’я. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 8. С. 83–86.
2. Сенюк Ю. І., Надюк З. О. Сучасна державна політика у сфері охорони
здоров’я: аналіз реформування системи. Право та державне управління.
2020. № 2. С. 211–220.
3. Лукаш С., Маслак О., Побідинський Р. Державне управління процесом
автономізації медичних закладів в умовах реформування системи охорони
здоров’я. Аспекти публічного управління. 2021. № 9(1). С. 91–105.
4. Бишенко Г. М. Принципи державної політики у реалізації електронної
охорони здоров’я в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2024. № 6.
С. 262–267.
5. Черніховський Р. І. Публічне управління в сфері охорони здоров’я та
напрями його покращення. Дніпровський науковий часопис публічного
управління, психології, права. 2023. № 6. С. 277–282.
6. Електронна система охорони здоров’я. URL:
https://moz.gov.ua/uk/elektronna-sistema-ohoroni-zdorov-ya
7. Про схвалення Стратегії розвитку системи охорони здоров’я на період до
2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025–
2027 роках : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.01.2025.
№ 34-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/34-2025-%D1%80#Text
8. Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення :
Закон України від 19.10.2017 № 2168-VIII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19#Text
9. Про утворення Національної служби здоров’я України : Постанова Кабінету
Міністрів України від 27.12.2017 № 1101. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1101-2017-%D0%BF#Text
10. Про затвердження нормативних документів щодо застосування
телемедицини у сфері охорони здоров’я : Наказ МОЗ України від 19.10.2015
№ 681. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1400-15#Text
11. Видатки. Портал «Відкритий бюджет». URL:
https://openbudget.gov.ua/nationalbudget/expenses?class=functional&view=table

ІНСТРУМЕНТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВʼЯ

Заза І. (I. Zaza) — 2025-12-27

У статті розкрито концептуальні засади використання
інструментів публічного управління у сфері оптимізації фінансово-економічної
діяльності закладів охорони здоровʼя. Встановлено, що сучасна система охорони
здоровʼя в Україні перебуває в умовах трансформаційних процесів, зумовлених
необхідністю підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та
забезпечення рівного доступу населення до медичних послуг. Зʼясовано, що
цифровізація управлінських процесів та інтеграція аналітичних платформ (eData,
eHealth) створюють умови для прозорого та підзвітного використання
бюджетних коштів. Наголошено, що застосування програмно-цільового
методичного підходу до бюджетування забезпечує досягнення конкретних
результатів та підвищує фінансову дисципліну закладів охорони здоровʼя.
Підкреслено, що механізми солідарного фінансування та національна система
обовʼязкового медичного страхування сприяють рівному доступу громадян до
медичних послуг і зміцнюють соціальну стабільність. Констатовано, що
інтеграція державно-приватного партнерства формує єдиний простір медичної
допомоги та забезпечує економічну самостійність закладів. Визначено, що
ефективність фінансового менеджменту в умовах воєнного часу значною мірою
залежить від залучення позабюджетних джерел фінансування, міжнародної
допомоги та грантів. Зауважено, що стратегічне бюджетне планування та
управління витратами дозволяють виявляти дисбаланси і визначати напрями
вдосконалення управлінських рішень. Визначено роль цифрових платформ у
забезпеченні достовірності даних, автоматизації обліку та оптимізації
фінансових потоків у межах медичних установ. Виявлено, що використання електронних систем моніторингу та верифікації підвищує результативність
контролю за фінансовими ресурсами та сприяє формуванню довіри суспільства до
дій держави. Зʼясовано, що вдосконалення інструментів публічного управління
підвищує ефективність стратегічного планування, організації та контролю
діяльності медичних закладів. Наголошено, що комплексне застосування цих
механізмів забезпечує фінансову стійкість, прозорість та економічну
збалансованість галузі.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Станіславська С. С. Публічне управління у сфері охорони здоров’я як
структурно-функціональний засіб підвищення якості життя громадян.
Державне будівництво. 2024. № 2(36). С. 605–619.
2. Кужелєв М. О., Нечипоренко А. В. Фінансування охорони здоров’я в умовах
глобальних викликів: український досвід. European scientific journal of
Economic and Financial innovation. 2024. № 1(13). С. 85–94.
3. Мельник А., Жукевич С. Економіко-аналітична діагностика в системі
управління фінансовою діяльністю сучасного закладу охорони здоров’я.
Вісник економіки. 2022. № 4. С. 28–43.
4. Філіпова Н. В. Управління фінансовим забезпеченням розвитку охорони
здоров’я. Вісник Хмельницького національного університету. Економічні
науки. 2021. № 1. С. 302–307.
5. Волкова Я., Дьяченко О., Новікова Н., Хмурова В. Аналіз сучасних підходів
до фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я в Україні. Financial
and Credit Activity Problems of Theory and Practice. 2024. № 5(58). С. 150–162.
6. Валовий внутрішній продукт. Квартальні національні рахунки / Економічна
статистика / Національні рахунки. Державна служба статистики України,
2025. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/nac_r.htm
7. Про затвердження дорожньої карти впровадження медичного страхування :
Наказ МОЗ України від 25.08.2023 № 1530. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v1530282-23#Text
8. Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей: команди МОЗ та
Світового банку підбили підсумки співпраці за одним із ключових проєктів.
Урядовий портал, 2024. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/polipshenniaokhorony-zdorovia-na-sluzhbi-u-liudei-komandy-moz-ta-svitovoho-bankupidbyly-pidsumky-spivpratsi-za-odnym-iz-kliuchovykh-proiektiv
9. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України від
19.11.1992 № 2801-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-
12#Text
10. Про верифікацію та моніторинг державних виплат : Закон України від
03.12.2019 № 324-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/324-20#Text
11. Про схвалення Стратегії розвитку системи охорони здоров’я на період до
2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025–
2027 роках : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.01.2025.
№ 34-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/34-2025-%D1%80#Text

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

Козаков В. (V. Kozakov) — 2025-12-27

Нарощення інтенсивності глобалізаційних процесів на світовій
арені зумовили потребу у забезпеченні інституціональної стійкості управлінських
інституцій, тобто їх змоги пристосуватися як до неочікуваних (в результаті
прояву певних кризових явищ) та передбаченим (довготривалих) змін сучасних
можливостей та загроз. Головним інструментом забезпечення інституціональної
стійкості, який дозволяє встановити оптимальний рівень рівноваги та
ефективності інституціонального розвитку держави, є спроможність
інститутів відновлювати усталені звичаї і процедури та здійснювати коректуючи
поступові зміни в інституціональних нормах з метою кращого пристосування до
сучасних умов у суспільно-політичному та міжнародному житті країни. В основі
забезпечення оптимального рівня інституційної стійкості повинне знаходитися
формування цілої системи інституцій публічного управління, для більш
ефективних комунікацій із суспільством. В свою чергу, подібна система має
ґрунтуватися на сучасних правових цінностях, а публічне управління на
інститутах, діяльність яких опирається на демократичні принципи, наголошуючи
на тому, що інститути формують цінності і тим самим визначають, як
розвиваються суспільства.
З метою отриманих емпіричних і теоретичних результатів, у вереснілистопаді 2025 року засобами Google Forms авторами було проведено
формалізоване експертне онлайн-опитування шляхом оцінювання «Модернізація
доктринальних та інституційних засад міжнародної інформаційної політики
України», результати аналітичні якого, представлено в цій статті. Експертне
оцінювання – особливий різновид методу опитування, де вимоги, які
застосовуються в масових опитуваннях, неприйнятні. В процесі масового
опитування джерелом соціологічної інформації, яка дає оцінку тим чи іншим
сторонам обʼєкта дослідження, виступають і представники цього ж обʼєкта.
При експертному опитуванні ситуація інша. При цьому, експерти майже ніколи
не виступають представниками обʼєкта дослідження.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР.
Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text.
2. Кужельний М. Зовнішня інформаційна політика як інструмент захисту
національної безпеки: український досвід. Історико-політичні проблеми
сучасного світу: зб. наук. пр., 2016, Вип. 33–34, с. 247–253.
3. Пархоменко-Куцевіл О. Проблеми забезпечення національної безпеки в
умовах воєнного часу. Науковий вісник Вінницької академії безперервної
освіти. Серія «Екологія. Публічне управління та адміністрування», 2023,
Вип. 3, с. 146–154.
4. Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України
: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовт. 2019 р. № 885.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/885-2019-п#Text.
5. Положення про Міністерство цифрової трансформації України : затв.
постановою Кабінету Міністрів України від 18 верес. 2019 р. № 856. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/856-2019-п#Text.
6. Про затвердження Плану роботи Міністерства культури та стратегічних
комунікацій України на 2025 рік : наказ Міністерства культури та
стратегічних комунікацій України. URL: https://mcsc.gov.ua/wpcontent/uploads/2025/03/202-2025.pdf
7. Штирьова О., Верба Т. Державне управління процесами міжнародного
співробітництва України в сфері інформаційних відносин. Публічне
управління та регіональний розвиток, 2020. URL:
https://dspace.chmnu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1583.

ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІ СТРАТЕГІЇ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ З АГРЕСОРОМ

Козаков В. (V. Kozakov) — 2025-12-27

Формування ефективної системи інформаційної безпеки
передбачає три взаємоповʼязані напрями: розвиток державних стратегій і
нормативно-правової бази, активну участь громадянського суспільства та
підвищення рівня інформаційної культури населення. Лише за умови гармонійної
взаємодії цих компонентів Україна зможе забезпечити власну стійкість у
глобальному інформаційному середовищі та стати прикладом демократичної
держави, здатної протистояти викликам XXI століття.
Успішність цієї політики полягає у поєднанні технологічних і гуманітарних
підходів. З одного боку, розвиваються інструменти кіберзахисту, створюються
алгоритми виявлення фейків, удосконалюється система раннього попередження.
З іншого – держава активно інвестує в освіту, формує програми цифрової
грамотності, підтримує незалежні фактчекінгові ініціативи. Значне місце посідає співпраця з Європейським Союзом і НАТО у сфері кібербезпеки, що дозволяє
впроваджувати міжнародні стандарти та зміцнювати інтеграційні процеси.
Доведено, що ефективна протидія інформаційній агресії потребує
системного та стратегічного підходу. Перш за все, слід удосконалити
нормативно-правову базу у сфері інформаційної безпеки, створивши дієві
механізми запобігання поширенню дезінформації та ворожих наративів. Другою
ключовою умовою є формування довгострокової державної стратегії розвитку
інтелектуального потенціалу суспільства–освітнього, культурного й
аналітичного рівня громадян, що забезпечить стійкість до маніпулятивних
впливів.
Отже, від ефективності державних і суспільних механізмів протидії
інформаційній війні залежить здатність українського народу захищати власну
незалежність та національну ідентичність у світі.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Білоусов М. В., Алєйник В. Г. Російська гібридна війна: загрози і
кібервиклики для європейської інформаційної безпеки. Регіональні студії.
2023. № 33. С. 119–125.
2. Горбань Ю. О. Інформаційна війна проти України та засоби її ведення.
Вісник Національної академії державного управління при Президентові
України. 2015. № 1. С. 136–141.
3. Горбулін В. П. (ред.) Світова гібридна війна: український фронт :
монографія. Київ : НІСД, 2017. 496 c.
4. Данильян О. Г., Дзьобань О. П. Інформаційна війна у медіапросторі
сучасного суспільства. Вісник НЮУ імені Ярослава Мудрого. Серія
«Філософія, філософія права, політологія, соціологія». 2022. № 3 (54).
С. 11–29.
5. Клочко А. Загрози інформаційній безпеці України в умовах викликів
сучасності. У: Забезпечення інформаційної безпеки держави у воєнній
сфері: проблеми та шляхи їх вирішення : матеріали І міжвідомчої наук.-
практ. конф. Київ, 2021. С. 180.
6. Кобільник Б. Ю., Гізун А. І. Роль інформаційно-психологічних впливів в
інформаційній війні. У: Актуальні задачі і досягнення в галузі кібербезпеки :
матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Кропивницький, 23–26 листопада
2016 р.). URL: https://core.ac.uk/download/pdf/84825493.pdf.
7. Коруц У. Інформаційна війна як інструмент пропаганди війни: правові
підстави протидії. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 8. DOI:
https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.8.55.
8. Крап А. Дезінформація як загроза демократії та державному управлінню.
Український політико-правовий дискурс. 2025. № 9. URL:
https://zenodo.org/records/15108404.
9. Курбан О. В. Сучасні інформаційні війни в мережевому он-лайн просторі :
навч. посіб. Київ : ВІКНУ, 2016. 286 c.
10. Лісовський О. Кібербезпека та інформаційна війна: виклики та загрози.
Львів : Магнолія, 2021. С. 16–23.
11. Марунченко О. П. Інформаційна війна в сучасному політичному просторі :
дис. … канд. політ. наук : 23.00.02. Одеса : Південноукраїнський нац. пед.
ун-т ім. К. Д. Ушинського, 2012. 208 с.
12. Рибак М. І., Атрохов А. В. До питання про інформаційні війни. Наука і
оборона. 2018. № 2. С. 65–68.
13. Саприкін О. Інформаційна експансія, інформаційна війна та інформаційна
атака у засобах масової інформації на прикладі Євро-2012. Вісник
Книжкової палати. 2013. № 1. С. 40–43.
14. Сіленко А. О. Роль засобів масової інформації в інформаційній війні. У:
Сучасні політичні процеси: глобальний та національний виміри : матеріали
ІІІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. (Одеса, 30 листопада 2023 р.).
Одеса, 2023.
15. Почепцов Г. Г. Сучасні інформаційні війни. Київ : Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2015. 495 с.

ВАЖКІ МЕТАЛИ ТА ТОКСИЧНІ ДОМІШКИ У ВОДНИХ РЕСУРСАХ УКРАЇНИ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ

Крилов М. (M. Krylov) — 2025-12-27

У статті розглянуто актуальність проблеми забруднення
водних ресурсів України важкими металами та токсичними домішками, що
зумовлює необхідність комплексного оцінювання їх концентрацій і впливу на
екосистеми. Встановлено, що нормативно-правова база України, зокрема Водний
кодекс та відповідні нормативи, формує системоутворювальні засади для
контролю за якістю води та оцінювання стану водних обʼєктів. Зʼясовано, що
методологічні підходи до класифікації водних масивів дозволяють визначати їх
екологічний та хімічний стан, забезпечуючи науково обґрунтоване прогнозування
наслідків забруднення. Наголошено, що інтеграція показників фізико-хімічного, біологічного та гідроморфологічного характеру створює комплексне уявлення про
стан водних ресурсів і сприяє виявленню зон концентрації небезпечних речовин.
Констатовано, що здійснення моніторингу на регіональному та басейновому
рівнях виявляє значні просторово-сезонні коливання забруднення, що повʼязано з
антропогенним навантаженням, станом водоочисної інфраструктури та
природними чинниками. Зауважено, що дані моніторингу басейнів Дніпра,
Дністра, Дунаю, Південного Бугу, Дону та Вісли підтверджують наявність
локальних зон критичного забруднення, зокрема низького кисневого режиму та
підвищених концентрацій органічних, азотних і фосфорних сполук, що сприяє
накопиченню важких металів і токсичних домішок. Виділено необхідність
впровадження інтегрованої інформаційно-аналітичної системи державного
моніторингу, що забезпечує оперативне виявлення екологічних ризиків та
прогнозування наслідків техногенного впливу. Встановлено, що застосування
інноваційних методів виявлення токсичних сполук дозволяє підвищити
ефективність екологічного управління та забезпечує науково обґрунтовану
підтримку державних рішень щодо охорони водних ресурсів України. Зʼясовано, що
системне спостереження за хімічними показниками води є важливим елементом
оцінки екологічного стану водних обʼєктів та визначення пріоритетів у заходах з
їх захисту. Наголошено, що результати проведеного аналізу створюють основу
для розроблення державної політики, спрямованої на зниження ризиків водної
токсикації та забезпечення стійкого функціонування водних екосистем.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Козак В. І., Товмаченко А. М., Герцюк М. В. Методичні аспекти оцінювання
стану хімічного забруднення та якості води поверхневих водойм в Україні.
Журнал Хроматографічного товариства. 2020. Т. ХХ. С. 33–60.
2. Кірейцева Г. В., Циганенко-Дзюбенко І. В. Антропогенні детермінанти
деградації гідрохімічних показників водних обʼєктів. Herald of Khmelnytskyi
National University. Technical Sciences. 2025. Issue 2(349). С. 540–548.
3. Василенко Л. І., Березницька Ю. О., Кравченко М. В., Шевченко О. В.,
Цьома Т. М. Забруднення поверхневих вод фосфатами та важкими металами. Проблеми водопостачання, водовідведення та гідравліки. 2022.
№ 38. С. 4–17.
4. Жукова О. В., Старжинський П. О., Прокопенко І. В. Забруднення водних
екосистем важкими металами внаслідок військових дій та їх вплив на
здоровʼя людини. Екологічна безпека держави : тези доп. XVII Всеукр.
наук.-практ. конф. молодих учених і студентів (м. Київ, 18 квіт. 2024 р.).
Київ : КАІ, 2025. С. 61–63.
5. Маркіна Л. М., Ковач В. О., Власенко О. В., Зудіков А. О., Копаниця О. Б.
Аналіз ризиків від забруднення промисловими стоками на водні ресурси
України: показники та превентивні заходи. Екологічні науки. 2024. № 6(57).
С. 75–82.
6. Водний кодекс України : Закон України від 06.06.1995 № 213/95-ВР. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text.
7. Методика віднесення масиву поверхневих вод до одного з класів
екологічного та хімічного станів масиву поверхневих вод, а також
віднесення штучного або істотно зміненого масиву поверхневих вод до
одного з класів екологічного потенціалу : наказ Мінприроди України від
14.01.2019 № 5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0127-19#n14.
8. Перелік забруднюючих речовин для визначення хімічного стану масиву
поверхневих вод та екологічного потенціалу штучного або істотно
зміненого масиву поверхневих вод : наказ Мінприроди України від
06.02.2017 № 45. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0235-17#n13.
9. Забезпечення покращення якості води водних обʼєктів шляхом зменшення
обсягів скидання неочищених стічних вод. Ціль 6 «Чиста вода та належні
санітарні умови». Державна служба статистики України. 2025. URL:
https://www.ukrstat.gov.ua/.
10. Огляд стану забруднення навколишнього природного середовища на
території України у 2024 році. Київ, 2025. 58 с. URL: http://cgosreznevskyi.kyiv.ua/images/ОГЛЯД_2024_повний_варіантdoc_1-сжатый.pdf.
11. Про якість води, призначеної для споживання людиною : Директива Ради
ЄС 98/83/ЄС від 03.11.1998. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_963#Text.
12. Про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, що
скидаються до водного середовища Співтовариства : Директива
Європейського Парламенту та Ради 2006/11/ЄС від 15.02.2006. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_966#Text.
13. Про очищення міських стічних вод : Директива Ради ЄЕС 91/271/ЄЕС від
21.05.1991. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_911#Text.
14. Про встановлення рамок заходів Співтовариства у сфері водної політики :
Директива Європейського Парламенту і Ради ЄС 2000/60/ЄС від 23.10.2000.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_962#Text.
15. Directive 2008/105/EC of the European Parliament and of the Council of 16
December 2008 on environmental quality standards in the field of water policy.
URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2008/105/oj/eng .

КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ПІДТРИМКА ОМС У ПИТАННЯХ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Кузьменко Г. (H. Kuzmenko) — 2025-12-27

У статті здійснено теоретичне й практичне обґрунтування
сутності консультаційно-аналітичної підтримки органів місцевого
самоврядування у сфері безпечного освітнього середовища в умовах
трансформації системи публічного управління. Визначено, що ефективне
забезпечення безпеки освітнього простору потребує не лише адміністративних
рішень, а й системного аналітичного супроводу, який охоплює збирання,
оброблення та інтерпретацію інформації для стратегічного планування,
моніторингу ризиків і прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Доведено,
що консультаційно-аналітична підтримка є інструментом реалізації державної
політики у сфері освіти, який поєднує аналітичну, нормативно-правову,
комунікаційну та гуманітарну складові, сприяючи формуванню культури довіри,
відповідальності й прозорості у взаємодії влади та громади. Акцентовано увагу на
значенні нормативної бази, зокрема Законів України «Про освіту», «Про місцеве
самоврядування в Україні» та Концепції «Нова українська школа», які визначають
правові рамки діяльності органів місцевого самоврядування у сфері освітньої
безпеки. Підкреслено, що розвиток консультаційно-аналітичної підтримки на
місцевому рівні дозволяє не лише підвищити управлінську спроможність громад, а
й створити умови для запровадження цифрових інструментів моніторингу, оцінки
ризиків і координації дій у кризових ситуаціях. Обґрунтовано, що ефективне
функціонування аналітичних структур сприяє розбудові партнерської моделі
врядування, у межах якої рішення приймаються на основі доказової інформації,
правових норм і соціальної взаємодії. Особлива увага приділяється гуманітарному
аспекту консультаційної діяльності, який забезпечує психологічну стійкість освітян, розвиток компетентностей управлінців і посилення ролі громади у
формуванні безпечного освітнього простору. Зроблено висновок, що
консультаційно-аналітична підтримка є стратегічним ресурсом публічного
управління, який формує цілісну систему доказового, нормативного й
людиноцентричного забезпечення безпеки освіти в Україні.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Гладишко Є. Політика безпечного освітнього середовища в закладах
середньої освіти: результати оцінювання. Вісник Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Соціальна робота. 2025. Вип. 1(10).
С. 16–24. URL:
https://visnyk.soch.robota.knu.ua/index.php/journal/article/view/247/146.
2. Гнатюк О. В. Створення безпечного освітнього середовища в умовах
воєнного стану – пріоритетне завдання держави. Безпекова ситуація в
Україні в умовах війни: стан, загрози, напрями забезпечення безпеки :
матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 27 верес. 2024 р.). Вінниця,
2024. С. 91–94. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/743610/1/Текст.pdf.
3. Даниленко Л. І., Ларіна Н. Б. Забезпечення публічного управління
закладами освіти в територіальних громадах. Аспекти публічного
управління. 2022. Т. 10, № 4. С. 39–45. URL:
https://aspects.org.ua/index.php/journal/article/view/951/927.
4. Захорольська В. М. Управління освітою в Україні: сутність, основні поняття
і характеристики. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія:
Публічне управління та адміністрування. 2022. Т. 33 (72), № 3. С. 6–75.
URL:
https://www.pubadm.vernadskyjournals.in.ua/journals/2022/3_2022/12.pdf.
5. Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної
середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року :
розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 груд. 2016 р. № 988-р.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/988-2016-р#Text.
6. Михацька А. В., Яковенко І. В. Трансформаційні аспекти системи державногромадського управління освітою в сучасних умовах. Державне управління:
удосконалення та розвиток. 2024. № 1. С. 1–24. URL:
https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/50269/1/A_Mykhatska_DUUR_1_2024_F
EU.pdf.
7. Огар Н. В. Формування безпечного освітнього середовища закладів
загальної середньої освіти: публічно-управлінський аспект. Вісник
післядипломної освіти : зб. наук. пр. Серія «Соціальні та поведінкові науки;
Управління та адміністрування». 2025. Вип. 31(60). С. 279–303. URL:
http://umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/visnyk_PO/31_60_2025/admi
n/Bulletin_31_60_sciences_Social_and_Behav_Manag_Admin_Nina%20Ohar.p
df.
8. Освітній процес в умовах війни та у повоєнний період: виклики, правила,
перспективи : матеріали всеукр. наук.-пед. підвищення кваліфікації (4 берез.
– 14 квіт. 2024 р.). Львів; Торунь : Liha-Pres, 2024. 368 с. URL:
https://cuesc.org.ua/images/informlist/Макет%20advanced_training_UDU.pdf.
9. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 трав. 1997 р.
№ 280/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-
%D0%B2%D1%80#Text.
10. Про освіту : Закон України від 5 верес. 2017 р. № 2145-VIII. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text.
11. Сизон В. Г. Зарубіжний досвід управління освітою на місцевому рівні.
Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2019. Вип.
4(6). С. 209–219. URL:
https://journals.maup.com.ua/index.php/expert/article/view/1623/2564.
12. Супрун В. В. Публічне управління освітньою галуззю України у контексті
європейської інтеграції. Вісник післядипломної освіти : зб. наук. пр. Серія
«Соціальні та поведінкові науки; Управління та адміністрування». 2025.
Вип. 32(61). С. 364–388. URL:
http://umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/visnyk_PO/32_61_25/Admin/
Bulletin_32_61_sciences_Social_and_Behav_Manag_Admin_Vyacheslav%20S
uprun.pdf.
13. Шоробура І. М. Особливості впровадження державно-громадського
управління органами влади у сфері освіти. Педагогіка формування творчої
особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2021. Вип. 75, Т. 3. С. 27–
32. URL: http://pedagogy-journal.kpu.zp.ua/archive/2021/75/part_3/7.pdf.
14. Якименко С. В., Підлепян Н. О. Запровадження моделі управління освітою
на рівні територіальної громади. Вісник Дніпровської академії неперервної
освіти. Серія: Публічне управління та адміністрування. 2022. Вип. 2(3). С.
14–19.

ВИКЛИКИ ПЕРЕД СИСТЕМОЮ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ, ЩО ПОВʼЯЗАНІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Панченко О. (O. Panchenko) — 2025-12-27

У статті здійснено системний аналіз сучасних тенденцій,
можливостей та викликів, повʼязаних із впровадженням технологій штучного
інтелекту (ШІ) у сферу публічного управління. Наголошено, що інтеграція
інтелектуальних технологій у діяльність органів державної влади сприяє
підвищенню ефективності управлінських процесів, оптимізації надання
адміністративних послуг, автоматизації рутинних процедур, зниженню
навантаження на державний апарат. Виокремлено основні напрями застосування
ШІ у публічному управлінні, серед яких аналіз великих даних, прогнозування та
стратегічне планування, автоматизація управлінських рішень, персоналізацію
державних послуг, моніторинг і контроль діяльності органів влади, боротьба з
корупцією та забезпечення прозорості управління.
Наголошено, що попри значні переваги, впровадження ШІ
супроводжується низкою етичних, правових і технологічних викликів, які
потребують дотримання принципів відповідального, безпечного та людиноцентричного використання інтелектуальних систем. Зазначено, що одним
із ключових завдань сучасної системи публічного управління є забезпечення балансу
між технологічними можливостями штучного інтелекту та етичними нормами
людського управління. Підкреслено, що провідна роль людини у процесі схвалення
управлінських рішень має залишатися незмінною, оскільки саме людина несе
юридичну та моральну відповідальність за результати застосування ШІ.
Обґрунтовано необхідність розроблення нормативно-правових актів,
етичних кодексів і професійних стандартів використання ШІ у публічному
управлінні. Зроблено висновок, що лише за умови системного підходу до
впровадження інтелектуальних технологій, ШІ стане інструментом підвищення
ефективності державного управління, посилення довіри громадян до влади та
побудови інноваційної, відкритої й орієнтованої на сталий розвиток держави.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Бовсунівська І.В., Нестеренко Г.П. Штучний інтелект у публічному управлінні:
можливості та виклики при прийнятті управлінських рішень. Право та
державне управління. 2025. № 1. С. 139-145.
2. Василенко М.Д., Шевченко Т.В. Застосування штучного інтелекту в публічному
управлінні, судочинстві та правоохоронній діяльності: міждисциплінарне
дослідження. Право і суспільство. 2021. № 5. С. 148-154. DOI:
https://doi.org/10.32842/2078-3736/2021.5.20
3. Воронов О., Остапенко О., Яценко В. Вплив штучного інтелекту на прийняття
управлінських рішень у публічному управлінні. Теоретичні та прикладні
питання державотворення. 2024. Вип. 32. С. 177-187. DOI:
https://doi.org/10.35432/tisb322024319732
4. Дашко І.М., Никончук Г.В. Вплив штучного інтелекту на процеси прийняття
управлінських рішень. Економічний простір. 2025. № 204. DOI:
https://doi.org/10.30838/EP.204.82-88
5. Карпенко Ю.В. Етичні принципи застосування штучного інтелекту в
публічному управлінні. Вісник НАДУ. Сер. Державне управління. 2019. Вип. 4.
С. 93–97. DOI: https://doi.org/10.31732/2708-339X-2024-12-A10
6. Маматова Т., Чикаренко І. Використання штучного інтелекту у процесах
розвитку стратегічних і проєктних компетентностей публічних управлінців.
Публічне управління та місцеве самоврядування. 2023. 4. 45–53. DOI:
https://doi.org/10.32782/2414-4436/2023-4-7
7. Нестеренко Г.П., Бойко В.В. Використання ШІ при прийнятті рішень у
публічному управлінні та відповідальність за них. Вчені записки ТНУ імені
В.І. Вернадського. Серія: Публічне управління та адміністрування. 2024. Том
35 (74). № 6. С. 54-59. DOI: https://doi.org/10.32782/TNU-2663-6468/2024.6/10
8. Поради з відповідального використання штучного інтелекту серед публічних
службовців. URL:
https://rada.info/upload/users_files/04346480/825906934ab104cfb2045bb560849d6
1.pdf?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR3S05os8TUAXHuNWTlBkY6L_kc0l8
pzVsg2cXhcjoWpw015i9DFefAXgkY_aem_lj2fALCtLF2TS2xHhUzmrQ
9. Про схвалення Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні:
Розпорядження КМУ від 02.12.2020 р. № 1556-р URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-2020-%D1%80#Text
10. Пшенична Т.В. Інтеграція технологій штучного інтелекту в публічне
управління на місцевому рівні: нові горизонти та виклики. Ефективність
державного управління. 2024. № 3(80/81). С. 94–104. DOI:
https://doi.org/10.36930/508013
11. Яровой Т.С. Можливості та ризики використання штучного інтелекту в
публічному управлінні. Economic synergy. 2023. № 2(8). С. 37–46.
12. OECD AI Principles overview. URL: https://oecd.ai/en/ai-principles
13. Organisation for Economic Co-operation and Development, Recommendation of the
Council on Artificial Intelligence. OECD/LEGAL/0449. OECD, 2019. 12 р. URL:
https://oecd.ai/en/assets/files/OECD-LEGAL-0449-en.pdf.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ ІННОВАЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Садовський О. (O. Sadovskyi) — 2025-12-27

У статті здійснено аналіз організаційно-управлінських
інновацій у забезпеченні спеціалізованої медичної допомоги в умовах воєнного
стану. Встановлено, що реформування системи охорони здоровʼя вимагає
оновлення нормативної бази та вдосконалення управлінських процесів для
підвищення ефективності надання медичних послуг. Зʼясовано, що Постанова
Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 97 забезпечила уніфікацію
термінології та оптимізацію структури надання медичної допомоги, що сприяє
системному підходу в управлінні. Наголошено, що прийняті зміни відображають
еволюцію державної політики, забезпечуючи результативність і якість медичних
послуг, особливо в умовах воєнного стану. Підкреслено, що Постанова КМУ № 174
від 28 лютого 2023 року формує спроможну госпітальну мережу, оптимізує
територіальну організацію медичної інфраструктури та підвищує стійкість
системи охорони здоровʼя до зовнішніх викликів. Констатовано, що на
регіональному рівні відбувається практична реалізація державних рішень через
створення міжрегіональних кластерів спеціалізованих медичних закладів, зокрема
у Львівській області, де застосовується модель децентралізованого управління з
цифровізацією процесів. Визначено, що Закон України № 2347-IX від 1 липня
2022 року сприяє підвищенню прозорості діяльності закладів, ефективності
використання бюджетних коштів та громадського контролю. Зауважено, що
цифрові інструменти, зокрема електронні направлення та телемедичні послуги,
забезпечують безперервність медичного обслуговування та оперативність
реагування в умовах обмеженого доступу до інфраструктури. Визначено
ефективність практичного застосування управлінських інновацій через
впровадження мобільних медичних клінік, модернізацію матеріально-технічного
забезпечення та розвиток реабілітаційних послуг, що забезпечує комплексне відновлення пацієнтів. Встановлено, що результати бюджетної програми
2301110 демонструють суттєве розширення мережі закладів, збільшення
ліжкового фонду, підвищення чисельності медичного персоналу та зростання
результативності лікувальної діяльності. Зʼясовано, що сформована модель
державного управління медичною сферою характеризується високою
адаптивністю, оперативністю та здатністю підтримувати стійкість і
безперервність надання спеціалізованої допомоги населенню навіть у кризових
умовах воєнного стану.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Миронюк І. С., Слабкий Г. О., Щербінська О. С., Білак-Лукʼянчук В. Й.
Наслідки війни з російською федерацією для громадського здоровʼя
України. Репродуктивне здоровʼя жінки. 2022. № 8. С. 26–31.
2. Максимович М. І., Литвин Н. А. Актуальні проблеми доступу до медицини
під час воєнного стану. Юридичний науковий електронний журнал. 2022.
№ 9. С. 330–332.
3. Рудой К. М., Удренас Г. В. Особливості надання медичної допомоги під час
воєнного стану. Міжнародне гуманітарне право та основи безпеки у період
збройних конфліктів : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 6 лют.
2025 р.). Київ : Київський інститут Національної гвардії України, 2025.
С. 275–279.
4. Квасній Л. Г., Баланда Н. О., Сенах П. Н., Пецух А. О. Вплив війни на
систему управління якістю медичних послуг. Філософія та управління.
2024. № 3–4. С. 53–61.
5. Богуславська С. І., Подолинний С. О., Вілівченко П. А. Проблеми організації
державної політики надання лікувальних послуг первинною ланкою
медичної допомоги в Україні. Економічний простір. 2024. № 194. С. 13–17.
6. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо
організації надання спеціалізованої медичної допомоги : постанова Кабінету
Міністрів України від 4 лют. 2023 р. № 97. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/97-2023-%D0%BF#Text
7. Львівщина підсумувала досягнення у сфері охорони здоровʼя за 2024 рік.
URL: https://loda.gov.ua/news/127569
8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
удосконалення надання медичної допомоги : Закон України від 1 лип. 2022
р. № 2347-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2347-20#Text
9. «Амбулаторії на колесах»: 19 областей отримали спеціальні мобільні
медичні авто для виїздів та діагностики у громадах. URL:
https://moz.gov.ua/uk/ambulatoriyi-na-kolesah-19-oblastej-otrimali-specialnimobilni-medichni-avto-dlya-viyizdiv-ta-diagnostiki-u-gromadah
10. Як працює е-направлення на медичну послугу в Україні? URL:
https://ehealth.gov.ua/2025/06/13/yak-pratsyuye-e-napravlennya-na-medychnuposlugu-v-ukrayini
11. Про затвердження переліку медичного обладнання для забезпечення потреб
сфери охорони здоровʼя в умовах воєнного стану : наказ Міністерства
охорони здоровʼя України від 9 трав. 2022 р. № 761. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0761282-22#n9
12. Як проходить телемедичне консультування для людей у прифронтових та
віддалених населених пунктах. URL: https://moz.gov.ua/uk/jak-prohodittelemedichne-konsultuvannja-dlja-ljudej-u-prifrontovih-ta-viddalenih-naselenihpunktah-#!
13. Паспорт бюджетної програми на 2025 рік : наказ Міністерства охорони
здоровʼя України від 14 лют. 2025 р. № 262. URL:
https://moz.gov.ua/storage/uploads/abdd833d-7679-4196-8e58-
18bb9eafe2d3/dn_262_14022025_dod.pdf
14. Паспорт бюджетної програми на 2024 рік : наказ Міністерства охорони
здоровʼя України від 15 лют. 2024 р. № 254. URL:
https://moz.gov.ua/storage/uploads/7ebf65e4-3f36-4465-bd5ced361d08ffda/dn_2053_09122024_dod.pdf

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА: СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ЦИФРОВОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Стороженко Л. (L. Storozhenko) — 2025-12-27

У статті досліджуються стратегічні орієнтири розвитку
цифрового публічного управління в Україні через призму впровадження
інтелектуальних технологій та забезпечення інформаційної безпеки. Проаналізовано трансформацію владних відносин в умовах цифровізації, зокрема
феномен нетократії як нової форми влади, що базується на контролі
інформаційних потоків та мережевих ресурсів. Розглянуто виклики та
можливості інтеграції штучного інтелекту, великих даних, блокчейн-технологій
у систему публічного управління України.
Особливу увагу приділено проблемам кібербезпеки в контексті російської
агресії та гібридних загроз. Досліджено досвід впровадження платформ
електронного урядування, зокрема «Дія», як приклад успішної цифрової
трансформації. На основі комбінованого підходу, що поєднує теоретичний аналіз
і емпіричні дані, визначено ключові напрями удосконалення системи цифрового
публічного управління: розбудова національної інфраструктури кібербезпеки,
розвиток компетентностей цифрової нетократії, імплементація етичних
принципів використання ШІ в державному секторі, створення стійких систем
захисту критичної інфраструктури. Запропоновано модель розвитку цифрового
публічного управління, що враховує специфіку воєнного стану та євроінтеграційні
прагнення України.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Баранов О. А. Інтернет речей і штучний інтелект: витоки проблеми
правового регулювання. Інформація і право. 2018. № 2(25). С. 46–59.
2. Семенченко А. І. Концептуальні засади електронного урядування та
електронної демократії : монографія. Київ : ФОП Москаленко О. М., 2017.
264 с.
3. Bard A., Söderqvist J. Netocracy: The New Power Elite and Life After Capitalism.
London : Pearson FT Press, 2002. 288 p.
4. Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. Vol. 1: The
Rise of the Network Society. 2nd ed. Oxford : Wiley-Blackwell, 2010. 624 p.
5. Квітка С. А., Корсун В. І., Магиляс Ю. Б. Перспективні напрямки
досліджень цифрової трансформації публічного управління. Аспекти
публічного управління. 2020. Т. 8, № 6. С. 90–101.
6. Карпенко О. В. Публічне управління в умовах цифрової трансформації.
Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування.
2020. № 2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ttpdu_2020_2_7
7. Грицяк Н. В., Соломко Ю. С. Цифрова трансформація публічного
управління та перспективи для України. Аспекти публічного управління.
2020. Т. 8, № 4. С. 77–86.
8. Куйбіда В. С., Карпенко О. В., Наместнік В. В. Цифрове врядування в
Україні: базові дефініції понятійно-категоріального апарату. Вісник
Національної академії державного управління при Президентові України.
Серія: Державне управління. 2018. № 1. С. 5–10.
9. Линьов К. О. Відкриті дані як інструмент публічного управління :
монографія. Дніпро : ГРАНІ, 2018. 196 с.
10. Горбулін В. П., Додонов О. Г., Ланде Д. В. Інформаційні операції та безпека
суспільства: загрози, протидія, моделювання : монографія. Київ :
Інтертехнологія, 2009. 164 с.
11. Дубов Д. В., Ожеван М. А., Гнатюк С. Л. Інформаційна безпека в умовах
критичної інформаційної інфраструктури держави : монографія. Київ :
НІСД, 2020. 224 с.
12. Wirtz B. W., Weyerer J. C., Geyer C. Artificial Intelligence and the Public
Sector – Applications and Challenges. International Journal of Public
Administration. 2019. Vol. 42, № 7. P. 596–615. DOI:
10.1080/01900692.2018.1498103.
13. Engin Z., Treleaven P. Algorithmic Government: Automating Public Services and
Supporting Civil Servants in Using Data Science Technologies. The Computer
Journal. 2019. Vol. 62, № 3. P. 448–460. DOI: 10.1093/comjnl/bxy082.
14. Yeung K. Algorithmic regulation: A critical interrogation. Regulation &
Governance. 2018. Vol. 12, № 4. P. 505–523. DOI: 10.1111/rego.12158.
15. OECD Digital Government Index: 2019 Results. Paris : OECD Publishing, 2020.
260 p. DOI: 10.1787/4de9f5bb-en.
16. Дія. Цифрова держава : офіційний вебсайт. URL: https://diia.gov.ua.
17. Про схвалення Концепції розвитку цифрових компетентностей та
затвердження плану заходів з її реалізації : розпорядження Кабінету
Міністрів України від 3 берез. 2021 р. № 167-р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/167-2021-%D1%80.
18. Про Стратегію кібербезпеки України : Указ Президента України від 14
верес. 2023 р. № 573/2023. URL:
https://www.president.gov.ua/documents/5732023-47577.
19. United Nations E-Government Survey 2024: Digital Government in the Decade
of Action for Sustainable Development. New York : United Nations, 2024. 340 p.
20. Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27
April 2016 on the protection of natural persons with regard to the processing of
personal data and on the free movement of such data (General Data Protection
Regulation). Official Journal of the European Union. 2016. L 119. P. 1–88.
21. Стороженко Л. Г. «Recommendation of the Committee of Ministers to Member
States on Electronic Democracy» як глобалізаційний орієнтир нетократичного
публічного управління. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління
персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2023. № 5(71). С. 93–
99. DOI: 10.32689/2523-4625-2023-5(71)-12.
22. Стороженко Л. Г. Електронна демократія в умовах трансформації сучасних
комунікаційних процесів: особливості формування. Дніпровський науковий
часопис публічного управління, психології, права. 2022. № 5. URL:
https://chasopys-ppp.dp.ua/index.php/chasopys/article/view/295.

ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН

Шульга Д. (D. Shulha) — 2025-12-27

В статті наголошується, що при всіх позитивних аспектах
розвитку доби інформаційного чи як ще його називають постіндустріального
суспільства, нажаль – цей період можна назвати і епохою сучасних інформаційних
війн. Навіть в умовах реальної війни громадяни та суспільство загалом все ще
недостатньо розуміють загрозу, яку представляють сучасні інформаційні
технології.
Більшість дослідників сходяться на тому, що становлення та розвиток
цього явища простежується через певний еволюційний поступ, впродовж якого
яскраво прослідковувався вплив на людство різноманітних комунікаційних засобів,
їх вдосконалення й адаптація до вимог свого часу.
Перший етап повʼязаний з епохою Античності, Середньовіччя та
частково Новим часом до ХVІІІ ст. Вже на той час успішно використовували
методики, які впливала на свідомість громадян чи вояків.
Другий етап історії поняття «інформаційна війна» повʼязаний насамперед
зі зростанням ролі інформації у життєдіяльності держав (поява друкарського
верстата, газети, радіо, телебачення тощо). Цей період характеризується
серйозними зрушеннями в організації інформаційної війни та пропаганди, розвитку
її методів і форм.
Третій етап в історії інформаційних воєн розпочався з періоду жорсткого
протистояння в світі, яке отримало назву «холодної війни». Ключовими
елементами у справі досягнення цілей у інформаційній війні стало управління
цільовою аудиторією та формування «громадської думки» шляхом маніпулювання
інформацією.
Третє тисячоліття розпочалося стрімким розвитком інформаційнокомунікаційних технологій. Відповідно до таких успіхів інформаційнокомунікаційних технологій, швидкі темпи компʼютеризації та інформатизації суспільств ведуть до розвитку четвертого етапу інформаційних війн при якому
створення такого інформаційного простору потихеньку перетворюється на
театр воєнних дій, де кожна сторона протистояння прагне отримати перевагу.
На відміну від воєнних конфліктів минулого сучасна інформаційна війна –
війна за свідомість не є допоміжним елементом, що супроводжує бойові дії. Вона
відбувається автономно від збройного протистояння (і навіть його заперечує),
має свої інструменти, стратегії та цілі.
Доведено, що інформаційна війна тотальна в тому сенсі, що є війною не
армій, а націй, вимагає мобілізації всіх ресурсів держави, ведеться в глобальному
інформаційному просторі і використовує найбільш руйнівні види зброї – слово і
інформацію.
У статті значну увагу аналізу інформаційної війни з різних точок зору,
зокрема маніпулюванню свідомістю та стратегій впливу за допомогою засобів
медіa, вивчається людська свідомість як «прониклива» сфера застосування
інформаційної зброї тощо.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Горбань Ю. О. Інформаційна війна проти України та засоби її ведення.
Вісник Національної академії державного управління при Президентові
України. 2015. № 1. С. 136–141.
2. Гібридна війна і журналістика. Проблеми інформаційної безпеки : навч.
посіб. / за заг. ред. В. О. Жадька ; ред.-упоряд. О. І. Харитоненко,
Ю. С. Полтавець. Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2018. 356 с.
3. Lasswell H. D. Propaganda Technique in the World War. New York : Alfred
A. Knopf, 1927. 233 p.
4. Інформаційна складова державної політики та управління : монографія / за
заг. ред. Н. В. Грицяк, С. Г. Соловйова ; Нац. акад. держ. упр. при
Президентові України, каф. інформ. політики та електрон. урядування.
Київ : К.І.С., 2015. 320 с.
5. Курбан О. В. Сучасні інформаційні війни в мережевому онлайн-просторі.
Київ : ВІКНУ, 2016. 286 с.
6. Почепцов Г. Г., Чукут С. А. Інформаційна політика : навч. посіб. 2-ге вид.,
стер. Київ : Знання, 2008. 663 с.
7. Почепцов Г. Г. Інформаційна війна: визначення та базові поняття. URL:
http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/informatsionnaya_voyna_opre
deleniya_i_bazovye_ponyattay
8. Сенченко О. М. Новітні війни з використанням інформаційно-психологічної
зброї. Вісник Книжкової палати. 2014. № 8. С. 1–6.
9. Тимошик М. С. «Чому Москва боїться українського друкованого слова, або
Історія про те, як імперська влада через заборону книг знесилювала дух російських українців». Український інформаційний простір. 2018. № 1.
С. 257–259.
10. Hoffman F. G. Decisive Force: The New American Way of War. Washington,
DC : Potomac Books, 1994. 233 p.
11. Whyte C., Thrall A. T., Mazanec B. M. (eds.). Information Warfare in the Age of
Cyber Conflict. London ; New York : Routledge, 2020. 312 p.
12. Фещенко І. В. Інформаційна війна як органічна складова сучасного збройнополітичного конфлікту. Філософія та політологія в контексті сучасної
культури. 2021. Т. 13, № 1. С. 96–103.
13. Шептицька Л. Б., Ременяк О. В., Захарчин Н. П. Досвід інформаційних війн
в історії та сучасності як обʼєкт досліджень сучасної науки та освіти.
Проблеми гуманітарних наук : зб. наук. пр. Дрогобицького державного
педагогічного університету імені Івана Франка. Серія: Історія. 2024.
Спецвипуск. С. 35–43. DOI: https://doi.org/10.24919/2312-2595.spec.3