СУСПІЛЬНО-ВЛАДНА ВЗАЄМОДІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ НАПРЯМОК ФОРМУВАННЯ ДІЄВОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ

DOI: 10.31673/2786-7412.2023.028196

  • Козаков В. (Kozakov V.) Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, Київ
Ключові слова: публічне управління, суспільно-владна взаємодія, публічна політика, громадянське суспільство, громадські комунікації, громадські організації

Анотація

Україна нині перебуває в стані радикальних змін. Війна з росією прискорила необхідність змін як на рівні суспільної свідомості, так і в реформуванні інститутів публічного управління. І дуже важливо, щоб ці два рухи доповнювали, а не йшли всупереч один одному. Формування комунікативної взаємодії основних інститутів суспільної організації, а саме, органів влади та інститутів громадянського суспільства є важливою передумовою демократизації суспільного життя та системи публічного управління.
Визначено та обґрунтовано напрями посилення суспільно- владного впливу на демократизацію системи публічного управління України. Перебіг суспільно-політичного життя доводить необхідність не лише кооптації окремих активістів до органів влади, а розроблення механізмів регулярної суспільно-владної комунікації, та зрештою – впровадження принципів реального, наповненого практичним змістом народовладдя.
Основою розвитку функціональної суспільно-владної взаємодії насамперед мають бути засади самоорганізації, саморегуляції, пропорціональності, взаємоінтеграції. Впливовим аспектом виявляється саме пропорційне співвідношення у контексті централізації та децентралізації владних повноважень між державними і громадянськими організаціями, центром та регіонами.
Так, у підсумку, має утворюватися певна саморегуляційна система як результат консенсусної інтеграції взаємодії державної і громадянської площини. Основою такої саморегуляційної системи є зворотній звʼязок між державними та громадянськими елементами, тим самим забезпечуючи здатність до сталого розвитку соціуму загалом.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Зінчук М.І. Генезис наукового розуміння поняття публічного адміністрування в світі та Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 19. С. 119.
2. Карлова В. Перспективи впровадження відкритого урядування в Україні. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Державне управління. 2018. № 2. С. 78–79.
3. Кресіна І. До питання про визначення поняття громадянського суспільства і української революції 2004 року. Політичний менеджмент: український науковий журнал. 2005. № 6 (15). С. 3–6.
4. Парубчак І. Роль засобів масової інформації у взаємодії органів публічної влади із суспільством на засадах відкритості і прозорості. URL: https://nuczu.edu.ua/sciencearchive/PublicAdministration/vol7(17)/31.pdf (дата звернення: 01.07.2023).
5. Питання сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні: Указ Президента України від 25.01. 2012 р., № 32/2012. Офіційний вісник України. 2012. № 9. Ст. 317.
6. Повідомлення Європейської Комісії «Щодо розвитку культури консультацій та діалогу». Брюссель. 2012. URL: http://civic.kmu.gov.ua/consult_mvc_kmu/uploads//attach-2683-1196240486.pdf (дата звернення: 01.07.2023).
7. Халецький А.В. Зарубіжний досвід сприяння розвитку громадянського суспільства. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2012. № 11. С. 23.
8. The Commission and Non-Governmental Organizations: Building a Stronger Partnership The European Commission. URL: http:ec.europa.eu/transparency/civil_society/ngo/intro_en.htm (дата звернення: 01.07.2023).
9. Ситник П.К. Громадянське суспільство і держава: особливості їх взаємодії. Національна безпека України. 2004. № 1/2. С. 50–53.

Номер
Розділ
Статті